Найти друга — ой, как непросто. А потрять — легко.
Была у меня в школе подруга. Друзей, знаете, много не бывает. И тогда не было. Как-то так вышло, что мы в классе все были очень разные, поэтому дружили по 2 человека в основном. Ну максимум — по три, не больше. Не было дружной компании ни среди девчонок, ни среди ребят. В основном все занимались тем, чтобы пожестче постебаться над ближним своим — какая тут дружба?
А девочка эта была из параллельного класса. Так сложилось, что мы сдружились, много общались и главное — отлично понимали друг дружку. Вот просто отлично. Потом школа закончилась, и каждая пошла своей дорогой. Работа, учеба... Хоть и жили в одном городе, времени видеться не было, редко когда ходили поболтать и погулять. Обе мы «увлекающиеся», если начнем чем-то заниматься, уходим с головой.
А потом как-то я поняла, что вот так в работе всех друзей порастерять можно, и надо, обязательно надо выделять время на отдых и общение. Позвонила, встретились. То да сё, чем занимаешься, всё тем же... У нее была в руках папка с каким-то логотипом. Логично, я спросила, что это.
И тут Остапа понесло. Оказалось, совсем не случайно она меня именно в «Чорну каву» пригласила. Оказалось, что есть замечательная австрийская компания, в которой можно застраховаться. И Люда на нее подписана. И встречи обычно устраивают именно здесь. И может подписать меня, «всего-то» за 500 евро или около того. Я поулыбалась и сказала, что подумаю. После этого меня начали запугивать падающими на голову кирпичами. Знаете, через час стало не смешно. Я сказала, что это мне не интересно.
Расстались мы хорошо, я подумала о том, какая же она всё-таки увлекающаяся.
А потом, через пару недель, написала мне в приват Вконтакте. Я обрадовалась, ответила, спросила, как у нее дела. А в ответ получила что-то вроде: «отлично, а пойдем со мной на семинар по страхованию в эту фирму?»
Как легко теряются друзья. Не повторяйте мои ошибки.
========================================
===========
Знайти друга — ой, як непросто. А втратити — легко.
Була у мене в школі подруга. Друзів, знаєте, багато не буває. І тоді не було. Якось так вийшло, що ми в класі всі були дуже різні, тому дружили по 2 чоловіки в основному. Ну максимум - по три, не більше. Не було дружної компанії ні серед дівчат, ні серед хлопців. В основному всі займалися тим, щоб якнайжорсткіше пожартувати над ближнім своїм — яка тут дружба?
А дівчинка ця була з паралельного класу. Так склалося, що ми здружилися, багато спілкувалися і головне — чудово розуміли один одного. От просто відмінно. Потім школа закінчилася, і кожна пішла своєю дорогою. Робота і навчання ... Хоч і жили в одному місті, часу бачитися не було, рідко коли ходили поговорити і погуляти. Обидві ми легко захоплюємося, якщо почнемо чимось займатися, йдемо у справу з головою.
А потім якось я зрозуміла, що ось так у роботі всіх друзів розгубити можна, і треба, обов'язково треба виділяти час на відпочинок і спілкування. Подзвонила, зустрілися. Те-се, чим займаєшся, все тим же ... У неї була в руках папка з якимось логотипом. Логічно, я запитала, що це.
І тут Остапа понесло. Виявилося, зовсім не випадково вона мене саме в «Чорну каву» запросила. Виявилося, що є чудова австрійська компанія, у якій можна застрахуватися. І Люда на неї підписана. І зустрічі зазвичай вони влаштовують саме тут. І може підписати мене, «всього лише» за 500 євро або близько того. Я усміхнулася і сказала, що подумаю. Після цього мене почали залякувати тим, що на голову впаде цеглина. Ну, випадково. Знаєте, через годину стало не смішно. Я сказала, що це мені не цікаво.
Розійшлися ми добре, я подумала про те, як жеж вона все-таки легко і сильно захоплюється.
А потім, через пару тижнів, написала мені в приват Вконтакті. Я зраділа, відповіла, запитала, як у неї справи. А у відповідь отримала щось на кшталт: «відмінно, а підемо зі мною на семінар зі страхування в цю фірму?»
Як легко губляться друзі. Не повторюйте мої помилки.